Фильм Флешбэк (2022) смотреть онлайн

Фільми з Ліамом Нісоном спіткала та сама доля, що й раніше з Брюсом Віллісом: вони стали окремим жанром. Щиро кажучи, до цих важких днів я ніколи не звертав уваги на ці кінематографічні «шедеври», але в нинішньому покаліченому прокаті наявність навіть таких фільмів сприймається як диво. Не хочу безпідставно судити про всіх бойовиків з аналізованим актором, але саме у Флешбеку визначити хоч якісь переваги - завдання майже нездійсненне. Прохідний фільм із банальним сюжетом, який викликає лише жаль і заради якого є хоч якийсь сенс витрачати час лише за відсутності осмислених альтернатив. Головна проблема «Флешбеку» – його головний образ. Можливо, щось подібне підійшло б серйозній драмі на кшталт «Батька», але навіщо крутому бойовику вибирати своїм героєм старіючої людини, що розвалюється, з якої хіба що пісок не сипнеться, веде боротьбу не тільки зі світом, а й - без особливого успіху - з Альцгеймером - Я не розумію. Вимушений грати прогресуючу хворобу, Ліам Нісон просто робить свого персонажа жалюгідним, але не викликає жодного співчуття своєю діяльністю. Що ж, старечі рани були основним фактором в історії, що розповідається, але вони, здається, пам'ятають лише останні 40 хвилин, і єдиним важливим симптомом фільму є сумно відома пам'ять, яка закінчилася в оригінальній назві фільму. А якщо так, то "Флешбеку" вже точно не завадило б не метафорично відправляти свого героя в будинок для людей похилого віку заздалегідь, а знайти якусь іншу причину поганої пам'яті, наприклад травму, звідси і така необхідна холодність образу, можна розумно залишити позаду. Втім, автори цього "шедевра" не змогли з якістю працювати навіть із тим, що є, а проблеми з пам'яттю - невичерпне джерело наворотів. Реальність невпевненого у собі героя непостійна, нерішуча, такому персонажу не можна довіряти, не можна бути впевненим, що він зробив, а що ні, тому подорож по схудлим лабіринтам його спогадів може бути одночасно і захоплюючим. як видовищно. У «Флешбеку» навіть був натяк на це, але подальшого розвитку він не отримав! Однак автори пішли простим шляхом, змусивши свого героя забути лише про одну маленьку, вирішальну деталь, не використовуючи той безмежний потенціал, який у них був. Основна ідея "Флешбека" - пошук справедливості і справедливості, але реалізована вона вкрай примітивно. Багато в чому в цьому проблема з відсутністю смакоти, чому б не поставитися серйозно до вбивці Олексія, на якого ніде поставити клеймо, чия вся моральна перевага в тому, що він не вбиває дітей? ..Почавши свій хрестовий похід проти лиходіїв, він вбиває винних і невинних, буквально заливаючи світ кров'ю, де ж тут шукати справедливості? .. Може, нормальна кінцівка і могла б врятувати тріщить по швах мораль фільму, але творцям "флешбека" це не вдалося. Я думаю, вони хотіли поставити ефектний кінець з гіркуватим присмаком, заявити вголос, що немає справедливості, немає справедливості, крім тієї, яку ми створюємо самі. Якби це було в будь-якій країні. Африка або навіть Південна Америка, здавалося б, доречні, але в США, досить благополучній з юридичної точки зору країні, висновки про допустимість демонстрацій свавілля і самосуду здаються просто маячними. Фінал такого фільму повинен стати торжеством законної справедливості, а не підміною сумнівного послання. І головна загадка фільму-сенс перейменування "спогади» в "флешбек", якого я не міг зрозуміти. Flashback передбачає візуалізацію певних спогадів-істинних або помилкових, що впливають на сюжет, зв'язок минулого з сьогоденням. Тут важливий тільки аспект поганої пам'яті, а тому строго епізодичний, так що перейменування тільки обманює глядача, а не приваблює його. Візуально "флешбек" являє собою щось дуже посереднє, головною відмінною рисою якого є натуралізм і запечена кров, використана на місці і зовні. Що стосується декількох відомих акторів, що займаються цим ремеслом, то їм нема за що грати, образи не вказані, як і не вказано толком основний сюжет - все максимально просто і примітивно. Напевно, складно пригадати ще один подібний бойовик, в якому головний герой викликав би таке явне здивування і навіть жаль. Я не розумію, навіщо фільму, якому потрібен крутий персонаж, робити з ним таке?.. Драма все одно не виходить, ніхто навіть не намагався її робити, а все інше сильно постраждало. Я просто хочу промовчати про понівечену головну думку: це не просто примітивно, це зло і небезпечно. Загалом « "ретроспекція" дійсно варта уваги тільки при відсутності більш гідних конкурентів, як на сьогоднішній день.

Когда-то Мартин Кэмпбелл был вполне крепким режиссером, оба его фильма о Джеймсе Бонде «Золотое око» (1995) с Пирсом Броснаном и «Казино Рояль» (2006) с Дэниелом Крейгом – вполне добротные боевики, а второй, так вообще, на мой вкус, один из лучших во всей франшизе. Но, увы, эти времена давно в прошлом. Данный же его опус, вообще хочется поскорее забыть, даже если по какой-то непонятной причине, решил посмотреть… Вот зачем я на это повелась, сама не знаю. Одно имя Нисона должно было насторожить, поскольку боевики с ним, это уже давно вышедшая в тираж подкатегория жанра. Но даже на фоне остальных мощных трудов старины Лиама, это – просто полный отстой.

Сама завязка сюжета до жути банальна и неправдоподобна. Пожилой профессиональный киллер исправно делает свою работу, исполняя заказ за заказом, и утешая себя мыслью, что избавляет мир от подонков общества. А тут вдруг ему привалила работенка по несчастной девочке из приюта, и его благородное сердце взыграло, и он ее не убил. Но… убил кто-то другой. А тут еще у дедугана давно Альцгеймер, а он забыл выпить препараты, в общем все забыл. Полный бред.

И хочется только пожалеть этого опытного режиссера, которому приходится работать с таким качеством сюжетов… К сожалению, его карьера, бывшая на взлете после «Казино Рояля», потерпела полнейший крах из-за «Зелёного Фонаря», с треском провалившегося в прокате. И теперь старику ничего толкового в руки не попадет, и приходится снимать третьесортные боевики про наемных убийц. Да еще и ремейк бельгийского боевика… Но, нельзя, конечно, все списать на качество сценарной основы. И сама режиссура какая-то невыносимо тягучая, экшен пробивается сквозь руду скуки мелкими блестками драк, но и они оказываются совсем не золотом. Все невыносимо тоскливо, тяжело. Какое-то совершенно мертвое кино.

В общем, обоим старикам и Нисону, и Кэмпбеллу пора пить таблетки для восстановления памяти, о том, что такое настоящий боевик. И не спасает даже Моника Белуччи, смотрящаяся в этой откровенной серости каким-то чужеродным элементом.